Святкували по-родинному, по-домашньому

Як було оголошено заздалегідь, святкування дня села у Строкові намічалося на третю годину по обіді. Однак ще задовго до того у фойє центру культури і дозвілля, як тепер називають будинки культури, облаштували чималеньку виставку. Особливо привертали увагу матеріали про історію села.

Ось Строків, який тоді називався Островков, на карті Гійома Боплана «Загальний план Диких полів, простіше кажучи, Україна з належними провінціями», виданій 1648 року у Данцигу. До слова сказати, ця карта згодом була додана до «Опису України», таким чином французький інженер першим відніс Україну до Європейської географії. На інших копіях село, у складі Київського воєводства, на карті Речі-Посполитої за 1767 – 1772 роки, і на карті Київської губернії за 1868 рік.

Інші архівні документи на виставці свідчили про те, що наприкінці ХVІІІ століття Строків належав Романівському староству, жили тут православні селяни і шляхтичі, у селі була церква та три млини. Документ від 1816 року повідав про те, як жорстоко поводився поміщик із своїми селянами, застосовуючи покарання у вигляді від двадцяти до ста п’ятдесяти різок, а в повідомленні Сквирського земського суду за 1825 рік йдеться про відмову у позові селянам, які скаржилися на гноблення, побиття та знущання над ними поміщика.

Виставлялись також копії документів, які розповідали, що «крупчатий» водяний млин збудований тут у 1841-ому році (чи не той це історичний млин, якого остаточно знищили в останні роки), а винокурний завод – у 1848-у. А ще про приналежність крохмального та винокурного заводів і млина поміщикам Арсенію і Микиті Бубновим; про подання для засвідчення доручення, виданого поміщиком С. В. Бурчаком-Абрамовичем колезькому асесору М. Н. Модзелевському на стягнення грошей з купця Н. Бубнова при купівлі ним Строкова у 1869 році.

Думаю, декому забажається зробити мені закид з приводу того, що забагато пишу про минуле чи занадто деталізую розповідь про виставку на історичну тему. Таких мушу розчарувати - скажу чесно, що роблю це навмисне. Аби привернути увагу організаторів подібних свят у інших селах до того, скільки цікавого можна відкрити для себе і своїх односельчан, якщо задатись певною метою. Хоча.

Якось в одному селі я мала необережність запитати представника тамтешньої влади про ідею святкування дня села. Відповідь одержала більш ніж вичерпну, мовляв, це вам що, радянські часи чи що, щоб всюди ідеї шукати, ми приїжджих артистів запросили і вечерю для всього села готуємо. Як же примітивно розуміє ця людина значення слова «ідея», коли воно асоціюється в неї лише з минулим режимом. І як продумано в цьому плані підійшли до сільського свята у Строкові.

А якою промовистою була та невеличка виставка! Не лише історичні документи, що розповідали про минуле, надовго затримували увагу сільчан. Дві старі картини – пейзажі, написані олійною фарбою, теж притягували з силою древніх ікон. Короткий підпис говорив про те, що автор їх Берлоус Павло Овсійович, який колись працював у Строкові директором школи.

Був цей чоловік людиною надзвичайно талановитою і різнобічною. Школярів він навчав історії та географії. Крім того, добре володів словом, віршував і навіть писав замітки у районну газету. Також він дуже захоплювався малюванням. Досі бережуть його картини не лише діти, а й племінники, внуки. З Другої світової війни Павло Овсійович повернувся з пораненнями, однак продовжував працювати. Навіть будучи інвалідом першої групи, він давав лад, як кажуть, у хаті й коло хати, тримав пасіку.

Складним було особисте життя вчителя. Зарання він похоронив дружину і сам виховував трьох доньок та сина. Анатолій Павлович, як і батько, все життя вчителював, був завучем у Попільнянській школі №1, нині на заслуженому відпочинку. Учительську долю вибрала собі і донька Анатолія Павловича Ірина – вона вчителька математики та інформатики в одному з ліцеїв у столиці України.

Цікавою була у день села і виставка книжок видатних земляків – науковців батька й сина Валерія Степановича і Богдана Валерійовича Калиновських, письменника Віктора Міняйла, поета Бориса Остапенка з Попільні. Які гарні вишивки представили на огляд сільчан Ірина Анатоліївна Рокицька і Наталія Степанівна Троханчук, внук Галини Дмитрівни Андрійчук Максим. Якою веселою і багатоплановою була виставка дитячих робіт.

Мабуть приїжджі артисти, про яких говорив мені той сільський чиновник, дали тоді гарний концерт – не дарма ж привезли їх із міста. І це закономірно, цілком прийнятно і виправдано – не кожен же в селі поїде кудись заради того лиш, щоб подивитись концерт. Але в Строкові зробили по-іншому: все дійство супроводжували місцеві учасники художньої самодіяльності. Зачарували всіх також два попільнянські соловейки (вихованці музичної школи) внуки строківчан Артем Фесько та Вікторія Ширант.

А решта все було на святі, як на святі: виступали представники влади – перший заступник Попільнянського селищного голови Олександр Пінцов і виконуючий обов’язки сільського старости Сергій Іваненко, частували присутніх запашними короваями, вшановували людей праці і ветеранів, захисників Вітчизни – учасників АТО і їхніх матерів, багатодітні сім’ї і , сім’ї, у яких протягом року народилися діти, старожилів села.

Здається, увагою не обійшли нікого, для різних категорій сільчан ведучі Леся Корнійчук та Людмила Воєводська знаходили найтепліші слова, що брали за душу і не раз зволожували очі. А після урочистостей, люди спілкувалися один з одним. Для молоді, як ведеться, організували дискотеку, частували всіх юшкою і смаколиками. Про це, як завжди, подбали підприємці Анатолій та Лариса Кириленки. Відчувалося, що святкує весь Строків – велика і дружна сільська сім’я, по-родинному, по-домашньому.