Нитка лягає рівно, розлого…

Минулого тижня, з 11 по 16 березня, у читальному залі централызованої бібліотечної системи Попільнянської селищної ради тривала виставка вишивок ветеранів праці - Валерії Василівни Руликівської із села Попільні та Юрія Герасимовича Алєксєєнка із Квітневого «Вічна пісня барв і кольорів, неповторна музика натхнення». За цей час її відвідали щонайменше півтори сотні осіб. Значна частина їх не є активними відвідувачами «читалки», тобто людей привабили саме рукодільні роботи.

І подивитись, щиро кажучи, було на що. Вздовж усього залу розмістили кілька десятків, якщо можна так сказати, фундаментальних полотен. Це і картини відомих художників – сюжетні та натюрморти, і кілька ікон, і портрети – як кольорові, так і монохромні.

Юрій Герасимович захопився вишиванням, коли вийшов на заслужений відпочинок. Відтоді неодноразово брав участь у виставках як районного, так і обласного рівня. Сотні відвідувачів замиловувались його роботами. І наша газета неодноразово розповідала про цього чудового майстра.

У Валерії Василівни Руликівської це лиш друга виставка, і про її захоплення мало відомо нашим читачам. Тому я й занотувала в блокнот кілька моментів нашої розмови.

– Монохромну вишивку дуже люблю, - розповідає Валерія Василівна, - це ж так здорово - творити картину одним кольором з багатьма відтінками!

Дивлячись на її Мадонну, портрет Володимира Висоцького і натюрморт, розумієш, що й справді здорово. Переливи відтінків настільки плавні, а хрестики дрібнесенькі, що здається, ніби все оксамитове.

А чого варті кольорові роботи Валерії Василівни – «Нефертіті», зимові пейзажі, «Троянди й виноград» Катаріни Кляйн, «Натюрморт з розами» Дмитра Власова!

– «Натюрморт з розами» - це остання робота, розповідає рукодільниця, - працювала над нею три роки і дуже її люблю. Кольорів тут небагато, але поєднання дуже ефектне.

Робота дуже жива і стильна, як, до речі, й усі інші її вишивки. А «небагато кольорів» – 35, а хрестиків майстрині довелося покласти понад 118 тисяч. До слова сказати, що вишиває Валерія Василівна в основному французькими нитками, рамки і паспарту замовляє в багетних майстернях у столиці.

- А з чого все почалося? – не втримуюсь від традиційного запитання і сподіваюсь на таку ж традиційну відповідь.

– По-справжньому почалося все з виходу на пенсію, - несподівано посміхається не дуже схожа на пенсіонерку рукодільниця, - тоді я вже не залежала від дітей, які роз’їхалися з дому, і мамі ще особливого догляду не потрібно було.

Хоча насправді почалося все значно раніше. Вперше голку, правда, циганську (щоб легше було знайти, як загубить), і шматочок тканини дали їй в трирічному віці. Звісно, голку загубила. А ось тяга до вишивання залишилася в неї на все життя.

Народилася і виросла Валерія Василівна на Волині, в сім’ї, де діти змалечку знали ціну хлібу і праці, поважали старших і свято берегли традиції. Ще у дошкільному віці бабуся навчила її класти ті хрестики, робити мережки на домотканному полотні і ще багато чому. А вже в першому класі вишила Валерія свою першу картинку – червоні маки і голубі незабудки. Вона й тепер у просторому домі Руликівських на видному місці висить.

– Вишивка - це дуже азартне захоплення, воно затягує, - міркує Валерія Василівна, - схеми всі, як правило, чорно-білі, із сотнями всяких значків-закарлючок. Починаєш переносити на полотно кольоровими нитками, і проступає малюнок, ніби зображення на фотопапері, коли опускаєш його в проявник. Причаїшся десь зручненько і думаєш: ось ще ниточку вишию – і годі. Потім ще, і ще… Стрілки годинника вже відлік нової доби почали, а нитка, як у тій пісні, лягає рівно, розлого…

Пишається Валерія Василівна, що й невістка її, Оленка, теж дуже полюбляє вишивати. Щоправда, тепер їй ніколи цим займатись – весь час віддає чотиримісячній донечці, першій внучці Руликівських. Нині бабуся Валерія якраз вишиває для неї, як тепер модно, метрику.

А Лесю, доньку Валерії Василівни, вишивка не особливо захопила. Зате її бабуся навчила писанки розписувати. Тепер вона щороку всю родину радує ними на світле свято Воскресіння Христового, а ще обов’язково паски випікає – пухкі, духмяні, сонцеликі.

Більше того, кулінарними цікавинками вона охоче ділиться з усіма на своєму кулінарному каналі на YOUTUBE.Власне, канал  ведуть  Леся і її чоловік Вадим. Леся знаходить цікаві рецепти, готує,  а Вадим  записує, монтує  відео  і викладає в Інтернет.

Так у їхньому роду повелось: жінка – хранителька домашнього вогнища, а значить саме від неї в домі і тепло, і світло, і затишок, і віра, і любов…

Марина Коротенюк.